Як свідчать стародавні джерела, землі, де тепер знаходиться село
Капустянка, у середині 16 ст. являли собою степи.
Село знаходиться якраз на вододілі приток Південного Бугу –
Савранка і Кодима.
Річка Південний Буг називалась по-турецькому „ Ак-су „ , тобто
„ біла вода „ , у стародавні часи називалась Гіпаніс. Сучасна назва цієї
річки слов’янського походження : народна назва – Бог , польська Воq –
показує , що вона дана їй нашими предками ще у ті часи , коли вони
боготворили ріки ( 2 ст. 9 ).
Річка Савранка протікає на півночі Савранського району, за 18 км.
від села Капустянка.
У добу середньовіччя р. Савранка набула великого політичного значення, оскільки була природним кордоном між такими державами як
Річ Посполита та Османська імперія ( 2 ст. 9 ).
На протязі кількох століть після вигнання татар з Поділля вони продовжували господарювати у північному Причорномор’ї. Землі малолюдної території деякий час знаходились під контролем Кримського
Ханства, а потім стали підзахисною територією Османської імперії
( 2 ст. 36 ).
У 16 ст. межиріччя Савранки та Кодими ( нині територія, де ми проживаємо ) стало районом проведення кордону між Литовською державою і Турцією. Перша спроба розмежування території була здійснена у 1542 році. Це видно з послання Сулеймана 1 Сігізмунду 1,
із якого видно, що обидві держави зацікавлені у розмежуванні:
литовська сторона по р. Кодима, турецька – по р. Савранка.
Турки стверджували, що кордон по р. Савранка – давній і посилались на
свідчення старих людей із Кілії і Білгорода ( Акерман ), згідно з яким
кордон по р. Савранка був установлений за 60 років до 1542 року.
Згодом Осман-шах навіть згодився провести кордон по р. Кодима, якщо
на це дасть дозвіл султан. Але султан дозвіл не дав, тому питання про те, де держави повинні межувати – по р. Кодима чи по р. Савранка,
залишилось відкритим.
Литовська сторона після 1544 року ( після того, як Сігізмунд 1 запропонував Сулейману 1 відновити діалог відносно розмежування)
мовчки погодилась на Саврань, як прикордонну лінію;
у плани Литовської держави вряд чи входило загострювати відношення
з Турцією із-за савранської території – по суті на той час безлюдної
( 2 ст. 37 ).
На початку 17 ст. землі Савранщини належали Замайським, але вони були малоземельні. Щоб привабити селян на ці землі , засновувались
„слободи” та встановлювались „пільгові роки”, протягом яких селяни не платили податків і не відробляли панщину.
В кінці першої третини 17 ст. „савранський грунт”, який входив до
Брацлавського староства було подаровано Станіславу Конецпольському.
Оскільки ці землі межували із землями Османської імперії (межею уже
була р. Кодима, за якою стародавні подільські пустелі, або, як їх ще називали, степи татарські), то вони були неодноразово спустошені турками і татарами.
В другій половині 18 ст. землі Савранщини входили до складу земель
польського магнатського роду Любомирських.
У кінці 17 ст. на початку 18 ст., за часів володарювання Любомирських,
засновується ряд нових поселень.
( В цей час, напевно, появилось і наше село )
У 1793 р. в результаті другого поділу Речі Посполитої, землі Правобережної України були приєднані до Росії, а землі Любомирських
куплені російським урядом.
Територію сучасного Савранського району було приєднано до Брацлавської губернії. На приєднаних до Росії землях було утворено
12 повітів, в тому числі і Балтський.
Капустянка входила до складу Бакшанської волості, Балтського повіту,
Подільської губернії. Такий поділ зберігався до 1919 року.
Як повідомляється в „ Трудах Подольського ерархиального историко-
статистического комитета „село раніше називалось Просоховата чи
Росоховата, і тільки в 30-х роках 19 ст. було перейменоване в
Капустянку.
Але є відомості, що с. Росоховата і с. Капустянка були різними селами.
До найзаможніших селян, за люстрацією, в селі Капустянка відносились: Антон Чумак, Дем’ян Ткач, Сильвестр Григорашин,
Василь Вербицький, Максим Марцишин, Іван Вербицький, Григорій
Казавчинський.
У селі довгий час була дерев’яна церква, яка мала вигляд звичайної хати. Коли ж ця церква була зруйнована часом, в 1852 році була побудована церква на кошти прихожан за допомогою скарбниці і освячена на честь Св. Михайла.
У 1866 році на кошти скарбниці була добудована кам’яна дзвіниця.
Ця церква була досить дорогою – коштувала 17 тис. крб. Вона була з
однією банею, кам’яна, вкрита листовим залізом. У церкві була ікона
Св. Миколая, яка шанувалась жителями як чудотворна.
В 1867 р. в селі була відкрита церковно-парафіяльна школа.
У 1867 р. було складено план Капустянської лісної ділянки.
На початку 70-х років 19 ст. село Капустянка було розташоване серед земель таємного радника Варранди і межувало на півночі – із землями приватного маєтку Гетманівки та селян власників;
з північного сходу – із землями парафії Капустянської православної церкви, землями державного села Неделково, землями Бобрицької викупної ділянки пана Глібова, землями приватного маєтку с. Струтинки
пана Севастьянова та с. Кричу ново пана Косовського;
з південного сходу і півдня — із землями викупної ділянки Бакші пана
Варранди і пана Глібова та землями державного села Бакші.
У 1870 році на сільських зборах були вибрані кращі господарі села для проведення люстраційних робіт: Павло Вербецький, Даниїл Татомир, Іпполіт Модельський, Вікентій Генслукій, Микита Гречаний.
Селу було виділено 1168,34 дес. землі.
У межі відведеного селу наділа ввійшло 1578,95 дес. придатних земель
та 89,39 дес. непридатних. До непридатних земель належали :
під глинистими місцями – 15,84 дес., під вулицями і дорогами – 68,50 дес.
водами – 4,12 дес., цвинтарями – 0,62 дес., громадськими будівлями – 0,25.
Щорічна сума викупних платежів становила 1569,63 крб.
У 1872 році в с. Капустянка було 156 дворів ( 147 дворів колишніх державних селян та 9 дворів відставних солдат).
Наприкінці 19 ст. в селі Капустянка проживало 1263 православних мешканців та 5 сімейств католиків.
На початку 20 ст. священником Михайлівської церкви с. Капустянки
був Анастасій Грегулевський, псаломщиком – Олексій Мазниченський.
Церква мала 71,745 дес. землі ( 2 ст. 133-135 ).
У лютому 1920 р. Балтський повіт Подільської губернії було приєднано до Одеської губернії.
8 серпня 1920 р. Президіум ВУЦВК затвердив в Одеській губернії
6 повітів. Наше село Капустянка ввійшло до Бакшанської волості
Балтського повіту. (До Бакшанської волості входили села – Бакша, Капустянка, Неделково, Струтинка).
Через кілька років ВУЦВК постановами затвердив новий адміністративно- територіальний поділ Одеської губернії з округами та районами. Було створено Савранський район з центром в Саврані (із Савранської волості) та Ясенівський район з центром в с. Ясеново (із Бакшанської, Ясенівської та Бобрицької волостей). Значить село Капустянка входило до Ясенівського району. Ці райони ввійшли до Балтської округи.
У жовтні 1924 р. Балтський район із Балтської округи відійшов до складу Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки
(АМРСР). А Савранський та Ясенівський райони ввійшли до складу Первомайської округи.
У квітні 1926 р. центр Ясенівського району, до якого входила Бакшанська волость ( і село Капустянка), було перенесено у с. Любашівка.
Четверта позачергова сесія ВУЦВК дванадцятого скликання від
29 лютого 1932 р. утворила в Україні 5 областей, включаючи Одеську.
Тоді Одеська область складалась з 4 міст обласного підпорядкування та
46 районів.
Савранський район ввійшов до складу Кривоозерського району, а колишня Бакшанська волость — до Любашівського.
Тільки в лютому 1933р. Савранський район було відновлено в складі Одеської області, і такий поділ зберігався до 1941 року.
Під час Великої Вітчизняної війни територія Одеської області входила до румунського губернаторства (с. Капустянка також).
Після Великої Вітчизняної війни було відновлено Савранський район з райцентром в с. Саврань у складі 18 сільських Рад:
1. Байбузівська
2. Бакшанська
3. Вільшанська
4. Гетманівська
5. Глибочківська (с.Глибочок і с. Квітка)
6. Дубинівська
7. Йосипівська
8. Кам’янська
9. Капустянська (с. Капустянка, с. Дубки, с.Білоусівка)
10. Концебівська
11. Малосавранська
12. Неділківська (с. Неділково, с. Струтинка)
13. Осичківська
14. Острівська (с. Острівка, с. Стара Острівка, селище Калинівка)
15. Плосківська (с. Плоске, с. Кайтанівка)
16. Полянецька
17. Савранська
18.Слюсарівська
На 1 січня 1962 року с. Капустянка входить до складу Неділківської сільської Ради.
Рішенням Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. „Про укріплення сільських районів УРСР „ смт. Саврань та села Бакшанської,
Вільшанської, Кам’янської, Концебівської, Неділківської і Полянецької сільрад Савранського району були приєднані до Любашівського району.
4 січня 1965 р. відбувся новий поділ Одеської області.
Савранський район залишився у складі Любашівського району.
І тільки 8 грудня 1966 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР „Про
утворення нових районів” було знову відновлено Савранський район.
Капустянка входила до складу Неділківської сільської Ради.
В 1997 р. було створено Капустянську сільську Раду (с. Капустянка, с.Білоусівка, с. Дубки). Головою було обрано Рараговського Сергія Миколайовича (див. додаток 1).
Досліджуючи історію села Капустянка, я зустрічалася з жителями села.
І ось що розповіла колишній директор школи Чернега Надія Вікторівна ( 6 ).
„ Про історію нашого села мені розповідав дідусь. Багато в його розповідях було з того, що чув ще від свого дідуся.
Народилось наше село в 19 столітті. Першими мешканцями були кріпаки-утікачі, які тікали з півночі від панів. Спочатку, розповідають, було їх сім чоловік. Оселились вони в балці. Перші жителі цього поселення займалися полюванням . Потім почали розробляти землі і стали займатись землеробством.
Село нагадувало хутір. В міру того, як хутір розростався, виникла необхідність дати йому назву. Так як місцевість була бідна на воду
( не було річок, озер, ставків), то й назвали село Росоховата.
У 1863 році землі, що були розміщені на південь від Росоховатої, Катерина 11 за хоробрість подарувала генералові Глібову.
Сам генерал жив у Санкт-Петербурзі, а тут будував маєток.
Жителі Росоховатої наймались до нього на роботу. В цей період вони почули від прикажчика і дворових людей, що Росоховата теж буде належати Глібову. Люди боялись неволі, і багато з них знову тікали з села.
На той час в селі з’явився новий житель-виходець з козаків, якого звали Мефодій Петрович Капустянський. Він згуртував навколо себе людей і сказав, що вони боротимуться за свою незалежність. Боротись їм не довелось. У 1861 році було скасовано кріпосне право. Але люди оцінили відвагу цієї людини. На честь Мефодія Петровича Капустянського село перейменували із Росоховатої на Капустянку.
Село росло, поповнювалось новими людьми. В селі жили не лише українці, а й поляки, молдовани, а перед війною появились і німецькі сім’ї. Жителі Капустянки займались хліборобством. Це були дуже трудолюбиві і культурні люди. Хоч вони жили далеко від великих міст, люди дбали про свій духовний світ і прагнули до вищого культурного рівня.
У 1864 році в селі заклали церкву. Для цієї споруди вибрали дуже гарне місце. Для її будівництва матеріали завозили підводами аж з-під Одеси.
Жили тут волелюбні люди, то ж більшість з них радо зустріли і взяли активну участь у революції.
До початку колективізації в селі було до 3 тис. жителів. Коли почалась колективізація, всі спочатку об’єднались в один колгосп і назвали його
„Вільна праця”, головою обрали Валюка Івана. На той час це був найбідніший селянин.
З часом цей колгосп розділився на два. Один, який був названий іменем Крупської, очолив Гречаний Герман. Інший колгосп назвали іменем Вегера. Головою цього господарства був Леонтій Маховецький.
Чимало часу спливло з тих днів, чимало змін сталось. І дуже приємно,
Що сьогодні наше ПСП ім. Котовського – одне кращих в районі. ( 6)
Територія розташована в межах Східно-Європейської платформи, Українського щита. Вона складена метаморфізованими породами віком
близько 3,5-1,6 млрд. років.
Рельєф території формувався протягом довгого геологічного часу в результаті складної взаємодії ендогенних і екзогенних процесів в кінці
неогену.
Середні висоти водороздільних плато складають 150 – 200 м над рівнем
моря. Залягання верств осадової товщі свідчать про те, що вертикальні рухи у геологічному минулому відзначались розмірним плавним характером (без різких перепа)
За 5 км від Капустянки знаходиться Савранське родовище залізної руди
(с. Гетманівка) і за 18 км – Завалівський графітний комбінат.
Жителі села і учні нашої школи пам’ятають ожеледь, яка сталася в
листопаді – грудні 2000 року. Учні зафіксували розвиток погодних умов у своїх щоденниках природи.
Ось ці спостереження :
24 листопада. Зранку був маленький морозець -1 С. Випав маленький сніжок.
25 листопада. Появились перші признаки ожеледі, слизько. Дуже раділи
діти, що можна кататися з гірки на санчатах. Але під вечір почався
маленький дощик.
26 листопада. Ожеледь. На дорогах слизько. Гілки дерев починають ламатися під вагою льоду. Товщина льоду на лініях електропередач і
деревах сягає 5 см. О 22 годині не стало світла (як виявилось пізніше – на 4,5 місяці ).
Дерева вивертаються з корінням, стовпи ламаються під вагою льоду,
неначе тоненькі сірники. Туман.
27 листопада. Туман. Іде невеликий дощ. Ламаються дерева. Лід на проводах і на деревах продовжує збільшуватись. Навколо тріск і шум
падаючих гілок, дерев, стовпів. Такі погодні умови зберігались до
2 грудня. 3 грудня потепліло. Температура сягала уже + 2 С.
Цього дня почав опадати лід і з гуркотом злітати з дахів будинків.
В ці дні учні не відвідували школу, тому що було небезпечно бути біля дерев, біля будинків.
4 грудня. Всі працівники школи працювали над очищенням території школи від наслідків стихії.
5 грудня. Діти знову пішли
